З початку повномасштабного вторгнення криза торкнулася всіх сфер життєдіяльності, у тому числі й аграрної. Мінування полів, знищення техніки, а тепер і вивіз української продукції з окупованих територій — з такими новими викликами зіштовхнулися наші аграрії. Разом з тим, аграрні організації продовжують захищати свій "фронт" та працюють навіть в умовах війни. Як вони функціонують зараз та з якими проблемами зіштовхуються — у матеріалі.
Виклик №1. Пошкодження аграрної техніки
Окупанти діяли у своєму звичайному стилі — знищували все українське: техніку, устаткування, зерносховища. Першою “жертвою” став елеватор у Сумській області. З нового робочого механізму не залишилося і сліду: він перетворився на брухт. Після звільнення територій елеватор знайшли зі зламаним мотором, без частини деталей. Також зазнали ударів і зерносховища з Кривого Рогу та з Рубіжного. На останній “військовий об’єкт” російські військові скинули авіаційну бомбу.
Знищуючи сільськогосподарську техніку та інфраструктуру, зривають тим самим проведення посівної кампанії. Тож вторгнення Росії в Україну ставить під загрозу міжнародну продовольчу безпеку та може спровокувати найбільшу продовольчу кризу в історії людства.
Повною мірою наслідки проявляться восени, коли зберуть врожай. Адже аграріям вже потрібно замінити неробоче обладнання, знайти нові склади для урожаю, скласти безпечні логістичні маршрути, витрачатися на вирощування та перевезення врожаю з і так дорожчим пальним. Відтак зростуть й ціни на продукцію. А от аграрному сектору ще довго доведеться розбиратися з наслідками приходу “руского міра”.
Виклик № 2. Незаконне вивезення українського зерна
Окрім знищення аграрної техніки та складів — “друга армія світу” просто вкрала українське зерно та насіння. Ще на початку квітня в інформаційному просторі України з’явилися новини про незаконний вивіз українського зерна з Донецької, Запорізької та Херсонської областей. В росії ці новини подавалися — як “успішний продаж” аграріями продукції та експорту її до РФ та в Крим.
Пізніше на сайті “Миротворець” опублікували статтю, у якій розповіли про крадіжку української пшениці та кукурудзи, які вивезли в Севастополь та звідти експортують в інші країни.
Щоб був зрозумілий масштаб проблеми — наведу приклад: тільки з Луганської області у травні вивезли 100 тисяч тонн зерна. Місцевому населенню вкраденого товару вистачило б на 2-3 роки. А загалом з окупованих регіонів російські військові вкрали понад 400 тисяч тонн зерна. При тому вантажили все: і врожай, і сміття, аби нічого не залишити аграріям.
Виклик №3 Експорт вкраденого українського зерна
Росія намагається вийти на міжнародний ринок не власними здобутками й високими врожаями, а за допомогою краденого українського зерна. Крім того, за допомогою торгівлі окупанти отримують дефіцитну у них валюту. Саме для цього зробили перевалку в порту Севастополя, куди завезли всю вкрадену продукцію.
Спочатку з’явилася інформація про активізацію роботи в севастопольському порту. Потім про скарги місцевих жителів на забруднення вулиць через величезну перевалку зерна.
Далі сайт “Миротворець” написав про перевезення кораблем 27 тонн пшениці до Єгипту. Однак, там окупанти зазнали невдачі — їм заборонили ввозити продукцію, тому експортували вони її спробували до Сирії. Пізніше вкрадену українську кукурудзу купила Туреччина. Тоді 3 кораблі з 9 тисячами тонн з Керчі доставили товар в турецький порт Самсун.
Також є ризики, що росіяни викрадуть і зерно нового врожаю озимої пшениці, яку українські фермери посіяли восени 2021 року.
Налагодження експорту
До початку повномасштабного вторгнення в Україну експорт української продукції був однією із основ надходження до державного бюджету. Якщо раніше за місяць Україна продавала 5 млн тонн, то в березні-квітні цей коефіцієнт всього 0,5-0,6 млн тонн. Тож уряд, підприємці та аграрні організації спільно працюють над налагодженням процесу експорту. На жаль, відновити поставку до довоєнного рівня поки нереально, але за результат 1,5-2 млн тонн ми активно боремося.
Потрібно розуміти, що будь-які зупинки поставок, крадіжки врожаю не тільки шкодять репутації українському аграрному бізнесу, а й стають причиною замороження співпраці з іноземними клієнтами.
Зокрема, подібна ситуація сталася з компанією “Маїс”, коли з початком війни вона не змогла експортувати в Казахстан свою продукцію через те, що логістичний шлях йшов через росію. Тоді фури з зерном просто зупинилися на кордоні РФ. Хоча всі домовленості з кожної сторони були виконані, але продукцію ніхто не зміг отримати з об’єктивних причин. Водій вантажівки був змушений перейти кордон та просто залишити вантаж, який не пропускали далі та не дозволяли завезти назад в Україну. Доля цієї продукції невідома нам і досі.
Через таку ситуацію клієнти бояться ризиків, тому зараз аграрному бізнесу все складніше утримуватися на плаву.
Закрити світові потреби у зерні намагаються іноземні конкуренти. Це стосується і росії, і Китаю. Але, по-перше, їхній продукт програє за якістю українському, по-друге, за обсягами виробництва його все одно недостатньо.
Тому головним завданням у нас є налагодження міжнародних поставок. Це автоматично збагатить наш бюджет та збереже бізнес-клієнтів для розвитку аграрної сфери після закінчення війни. Тому ми спільно з урядом створюємо умови для стабільного експорту. Для цього залучається не тільки залізничне перевезення. Водночас ми працюємо над спрощенням допускного в’їзду закордон та до портів. Ці заходи сприятимуть розвиткові та відновленню експорту.
Врожай України — це не тільки проблема нашої країни, від нього залежить продовольча безпека світу. Вже відчуваються перші наслідки у Європі, коли зростають ціни на продукти. Саме тому потрібно оперативно притягнути до відповідальності військових РФ за вчинення злочинів світового масштабу. Адже вони відібрали українське зерно, яке експортується й в інші країни. Ми ж своєю чергою працюємо далі, не припиняємо роботу попри постійні труднощі. Бо ми перш за все українці — сильний та незламний народ!
