Як російські військові знищують генетичний потенціал агросектору й чим це загрожує людству

06.06.2022

У середині травня працівники інституту рослинництва ім. Юр'єва повідомили, що російські військові цілеспрямовано поцілили в одне з приміщень, де зберігалися генетичні зразки різних рослин. Ярі культури саме готували до висіву. Унаслідок обстрілу приміщення зі зразками повністю згоріло. Однак, як виявилося пізніше, працівники встигли зробити дублікати цих культур. Натомість у небезпеці опинилися посіви озимих. Щоб їх обробити, не вистачає палива, ЗЗР, добрив. Але найбільша небезпека - заміновані поля, де ці культури висіяні. Чим важливі банки генетичних культур, чим загрожує їхнє знищення та як це впливає взагалі на продовольчу безпеку в світі пояснює Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України.

Що таке банки генетичних ресурсів рослин?

У низці країн та при наукових установах діють банки або центри генетичних зразків рослин. Їх створюють і фіксують для того, аби в майбутньому мати змогу вивести з цих зразків нові стійкі види чи сорти рослин. Без вихідного (так званого “оригінального”) насіння це зробити вкрай важко. 

Сьогодні у світі функціонує близько 1500 генних банків рослин. Один з них працював у Харкові при Інституті рослинництва імені Юр’єва. Там було понад 160 тисяч сортів і гібридів рослин, зібраних з усього світу. Маючи кілька селекційних установ, працівники Інституту окрім збереження та колекціонування займаються також виведення різних сортів і гібридів соняшника, зернових тощо. 

Як працював цей генетичний фонд: працівники робили запити й до іноземних компаній, які займаються селекцією, і до компаній, присутніх в Україні, і до українських селекціонерів, й інших країн, аби вони надавали їм зразки сортів і гібридів, що були в них виведені. У такий спосіб формували так званий селекційний фонд і, як було зазначено, він нараховував близько 160 тисяч зразків.

Чим ця установа важлива? 

По-перше, селекція — надзвичайно довгий  і тривалий у часі процес. Щоб отримати те чи інше насіння та його випробувати в різних умовах, потрібно 5-7 років. Щоб вивести на ринок, ще 2-3 роки. А проводити наукові дослідження зі схрещуванням та різними комбінаціями, зберігати все це — ще вищий рівень. 

По-друге, сюди також додається й фаховість співробітників. Кількість працівників, залучених до цієї роботи, насправді обмежена. Тобто робота тонка, потребує фахових знань і великого досвіду. 

По-третє, селекція і збір різних матеріалів від компаній та з усього світу — надзвичайно важливий процес для бізнесу й науки. Тому такі банки та компанії обмінюються між собою матеріалами, бо без таких титанічних напрацювань неможливо вивести новий сорт чи гібрид. Вони не з’являться нізвідки. Якщо не буде оновлення, сорти чи гібриди не зможуть конкурувати на ринку з новими сортами, не зможуть протистояти новим погодним чи кліматичним викликам, не зможуть рости в ґрунті та в умовах довкілля, яке теж змінюється. 

Зрештою, це впливає й на продовольчу безпеку. Адже такі дослідження дають розуміння, яке насіння може рости, скажімо, в Казахстані чи Південній Африці. Відтак, українські селекціонери зможуть виростити саме сорти, які виростуть у цих країнах. Без наукового підґрунтя та розуміння особливостей різного насіння цього не вдасться зробити. 

І ще надзвичайно важливий момент — ланцюгова реакція в усіх секторах економіки. Якщо селекційні компанії не отримують чи мають проблеми зі зразками, вони не зможуть висіяти насіння. А зупинка, навіть часткова, для насіннєвого сектору — це надзвичайно складно. Потім важко відновитися, це рівноцінно зупинці. Тому компанії (українські та “материнські”) намагаються до останнього протриматися, щоб не зупинитися повністю. Відтак, якщо виникне проблема з селекцією, одразу будуть проблеми в насіннєвих компаній, це далі потягне за собою скорочення посівних площ та отримання меншого врожаю

Наразі всі сектори економіки взаємопов’язані. Це починають відчувати на собі навіть іноземці. Тож знищення генетичних банків рослин та вивезення зерна з України загрожує втратами не лише українським агрокомпаніям, але й продовольчій безпеці. І це — ще один вагомий аргумент, чому країни Заходу мають консолідувати свою допомогу Україні.